Наукові здобутки керамологічної експедиції до Оренбурзької області (Російська Федерація)
Наталія Визір,
науковий співробітник
Відділу етнографії гончарства
Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішному
Одним із першочергових завдань, над якими працюють науковці Відділу етнографії гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, є вивчення життя та творчості дослідників-керамологів. Нагальною проблемою сьогодення є встановлення об’єктивної, достовірної наукової біографії вчених, що передбачає залучення якнайбільшої кількості документів, детального вивчення нагромадженого фактичного матеріалу.
У рамках проекту з формування фундаментального Національного біобібліографічного словника «Українські керамологи», який міститиме широкі наукові нариси про життєвий шлях дослідників, їх творчий доробок, у тому числі введені в науковий обіг досі невідомі рукописні матеріали, науковий співробітник Наталія Визір працює над плановою науковою темою «Іван Зарецький та його роль у збереженні, вивченні та популяризації гончарної спадщини українців (кінець ХІХ – початок ХХ століття)».
Іван Антонович Зарецький (1857–1936) – відомий український керамолог, археолог, музеолог, колекціонер, краєзнавець, поет, природознавець і фотограф. З 1886 року дослідник був членом Московського товариства любителів природознавства, антропології й етнографії, Московського археологічного товариства (з 1890), дійсним членом Полтавської вченої архівної комісії, членом Воронезької та Оренбурзької вчених архівних комісій, членом-кореспондентом Руського музею імператора Олександра ІІІ та Державного історичного музею СРСР, співробітником музеїв Полтави, Санкт-Петербурга, Оренбурга, почесним громадянином Полтави, особистим почесним громадянином Воронежа. Він також є автором численних наукових праць, зокрема першої в Україні та в Російській імперії керамологічної монографії «Гончарный промысел в Полтавской губернии» (1894). Колекції старожитностей, зібрані Іваном Зарецьким, зберігаються в музеях України й Російської Федерації, зокрема в Полтавському краєзнавчому музеї, Російському історичному музеї (Москва), Російському етнографічному музеї (Санкт-Петербург), Оренбурзькому краєзнавчому музеї (Оренбург).
Для повного й всебічного висвітлення життєвого шляху й багатогранної діяльності відомого українського керамолога Наталія Визір провела наукову експедицію до Оренбурзької області (Російська Федерація), де впродовж 1915–1936 років Іван Зарецький вів активну краєзнавчу, музейну, археологічну діяльність.
Оскільки для формування основи ґрунтовних наукових розвідок украй важливою є інформація про існуючі архівні документи, опрацьовано фонд Івана Зарецького, що зберігається в Оренбурзькому обласному історико-краєзнавчому музеї, фонди матеріалів Державного архіву Оренбурзької області, літературні джерела Оренбурзької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Н.К.Крупської, архівні документи відділу ЗАГС Кувандицької райдержадміністрації.
Опрацьовані архівні матеріали дали змогу реконструювати реальний життєпис ученого, зокрема з’ясувати причини переїзду до Оренбурга, умови життя й діяльності, його краєзнавчу, археологічну, геологічну й музейну діяльність, причини смерті та місце поховання.
Під час опрацювання архівних документів зібрано відомості про діяльність керамолога в Оренбурзькому козачому війську, Оренбурзькій губернській земській управі, Оренбурзькій ученій архівній комісії, Оренбурзькому краєзнавчому музеї. У результаті проведеної роботи з’ясовано внесок Івана Зарецького в гончарне виробництво Оренбурзького краю, зокрема про проведені ним результативні геологічні розвідки з метою пошуку вогнетривкої та фаянсової глин, експериментальну роботу з виготовлення цегли, підготовку проекту гончарної навчально-показової майстерні та навчального плану закладу. Занотовано інформацію про діяльність Івана Зарецького на посаді завідувача фаянсового заводу. Окрім того, вдалося ознайомитися з підготовленою ним програмою вивчення кустарних промислів Оренбурзької губернії та інструкцією до неї.
Серед архівних матеріалів – епістолярна спадщина Івана Зарецького, що є цінним джерелом для вивчення світогляду науковця, його творчої й громадської діяльності, особистого життя. Вона дозволяє більше дізнатися про громадську позицію, пріоритетні напрямки діяльності, наукові й творчі інтереси, родинні стосунки. Важливим інформативним матеріалом є листи від рідних до Івана Антоновича, а також від Дмитра Яворницького, Миколи Гавриленка, Бориса Гракова, Михайла Боткіна, Олександра Бобринського та інших відомих діячів науки та культури. Вивчення архівних документів особового фонду Івана Зарецького оренбурзького періоду має велике значення ще й тому, що чималий документальний пласт архівних джерел стосується діяльності різних наукових установ: Центрального бюро краєзнавства, Державного історичного музею, Державної академії історії матеріальної культури, Товариства вивчення Казахстану тощо.
Учений ретельно зберігав документи протягом усього життя. Тож в архіві знаходяться його записи не лише оренбурзького періоду життя, а й полтавського і воронезького, які потрапили сюди з переїздом Івана Зарецького.
У фонді зберігається до цього часу неопублікований рукопис монографії Івана Зарецького «Очерк о заселенности Оренбургского края от древнейших часов до ХVІІІ века» (1935).
Фонд Івана Зарецького багатий на рукописні матеріали вченого: чернетки, записні книжки, щоденники археологічних розкопок, етнографічний матеріал, занотований дослідником. Окрім того, у ньому зберігається зошит із віршами Івана Зарецького.
Матеріали Державного архіву Оренбурзької області дозволили встановити деякі біографічні дані вченого, адже серед них вдалося віднайти особову справу Івана Зарецького, який з 1915 року служив в Оренбурзькій губернській земській управі.
Документальні матеріали з архівів – важлива джерельна база для дослідження життєвого й творчого шляху відомого українського керамолога, музеолога, археолога.
Вивчення краєзнавчої літератури та опитування місцевих дослідників-краєзнавців дали можливість об’єктивно оцінити результати багаторічної діяльності відомого українського вченого.
Фактичні матеріали є підтвердженням активної археологічної діяльності вченого. Він до останніх днів життя брав участь у розкопках. На жаль, через тяжку хворобу Іван Зарецький не зміг виконати намічений ним влітку 1936 року план польових досліджень. Під час розкопок поблизу ст.Кувандик (Оренбурзька область) 14 серпня 1936 року, на 80-му році життя, археолог помер.
Усе життя Іван Зарецький віддано працював задля пізнання й збереження минувшини, вів природоохоронну й пам’яткоохоронну діяльність, був багатогранною талановитою особистістю. Починаючи своє доросле життя як археолог-аматор, маючи за плечима 50-річний досвід археологічної діяльності, він і завершив свій життєвий шлях серед наповнених втаємниченим минулим курганів. Проживши складне життя, Іван Зарецький знайшов спочинок у мальовничій місцевості під назвою «Долина Щастя» (так називають місцеві жителі місто Кувандик).
05.11.2010 р.
| < Попередня | Наступна > |
|---|
