ІЛЬЇНСЬКИЙ ЯРМАРОК (зі спогадів Олександри Селюченко)
There are no translations available.
З самого малечку Олександра Федорівна вбирала в себе все, що відбувалося навколо неї в природі й серед людей, прислухалася до розмов дорослих, особливо, коли йшлося про давні часи, козаччину, переповідалися легенди, бувальщини та небилиці. Та найбільше враження на Олександру Федорівну Селюченко справляли ярмарки в Опішні, а ще більше Ільїнський – в Полтаві. Умови тогочасного ярмаркування вдало ілюструють наступні рядки зі спогадів Олександри Селюченко:
«Пам’ятаю свято Ільї… Перестають люди купатися, останній місяць літа. На порозі осінь з своїми барвами, але ще тепло і лагідно світить сонце. Відбувається ярмарок в Полтаві. Звичайно, набагато більший, ніж в Опішні. Їдуть на той ярмарок з усих усюдів: з Росії, Білорусії і ще з більш дальних країв. Ну, і опішнянські гончарі їдуть на той ярмарок. Роблять вони собі курені, на зразок тих, які роблять на баштані. Відбувався ярмарок на Подолі, де тоді було багато незаселеного місця з деревами і травою. Запахи були гарні в курені і повітря свіже. Поїхали, було, і ми з мамою на Ільїнську ярмарку. Цілий місяць мама торгувала. А наша пахуча оселя приючувала вечорами гостей. Наслухалася я тоді різних оповідок і історій, інколи дивовижних і страшних, а частіше веселих і жартівливих. Вдень, коли мама торгує, я гасаю по всьому ярмарку. Куди не побіжиш, скрізь зустрічаєш диво і комедію. Хіба ж не диво, коли комедіант бере банку з тирсою, перевертає її на обидва боки і на твоїх очах із тирси робляться цукерки. Диво в дитинстві пов’язане з усим загадковим: чим загадковіше, тим дивніше; чим менша дитина, тим більше загадкового і дивного. І спокус на ярмарці повно: карусель, слящони, цукерки, морожене – і для дітей, і для дорослих. І моя мама ходила зі мною під вечір, коли закінчить торгувати, посидіти в палатці, де печуть слящони. Різні люди туди заходили, любила я за ними спостерігати. Особливо я любила дивитися на баринь (так ми називали тоді інтелігентних жінок), все роздивлялась на їхні шляпи. Було, залізу за стіл, дивлюсь на них, не надивлюся. А мене нагодують слящонами і виженуть з-за стола. Ніхто не розумів, навіть мама, що мені не стільки хотілося їсти, скільки дивитися на людей.
Набігаюся за день, а тоді перед сном прошу маму, щоб вона купила мені мороженого. А вона нарошне не купить. Я розсерджусь, стану „стовбула” посеред куреня і, стоячи, засну. А мамі тіки цього і треба, щоб не переживати, де я мотаюсь.
Одного разу спостерігаю, як мама торгує. Бачу, покупець вибирає собі, що йому подобається з виробів, мама бере в нього гроші і знову віддає їх назад, а він спокійно йде собі геть з нашим глечиком, вазочкою чи іграшкою. Обурена маминою безтолковістю, я не видержую і кричу: „Що це за торгівля? Цілу зиму робили, а ти роздаєш даром, гроші назад віддаєш! Ось приїдемо додому, я батькові розкажу”. Дивуються люди, слухаючи, як дочка виговорює матері. Дві комедії: одна в комедіанта, в якого з тирси цукерки виходять, а тут дочка сперечається з матір’ю за неправильну торгівлю. Сіла мати спочивати і давай мені пояснювати, що вона не віддає вироби даром, а дає покупцям здачу, що гроші треба вміти рахувати. Не доходить мені ніяк. Приїзджаємо додому, тіки в двір, я злажу з „кучі” і зразу ж докладую батькові, як торгувала мама. Сміється батько, і давай мені пояснювати те ж саме, що і мама говорила».
Перебування на Ільїнському ярмарку було для Олександри Федорівни значущою життєвою подією і великою школою життя. Адже багато чого з побаченого і почутого увійшло в творчість мисткині.
Світлана Панасюк,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко
