Оксана-Антоніна Миколаївна планувала бути присутньою на відкритті СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Розпочавши подорож до Опішного, вона доїхала лише до Києва – обставини змусили її повернутися, тож онука славетного мистця надіслала своє вітання листом.

Дорогі працівники музею-заповідника українського гончарства, всі запрошені на це визначне дійство.

Вже третій раз я на прекрасній Полтавщині, в Опішному, – оцьому краю талановитих людей, які своєю одержимістю, працьовитістю не дають забути, що ми – українці, які мають славну історію, багату культуру, щедрих на таланти людей. Нічого не відбувається без волі Божої. І ця невидима рука знову привела мене сюди, у цей таємничий, казковий, незвіданий край, де живуть талановиті люди, які творять світ краси.

         Я, Ковалишин Оксана-Антоніна Миколаївна, внучка художника-кераміста Юрія Лебіщака, який ще в далекому 1912-му році на запрошення Полтавського губернського земства приїхав з Галичини разом з дружиною Антоніною, двома дітьми, братом Антоніни Михайлом, рідним братом Корнелієм в Опішне на Полтавщину, щоб започаткувати розвиток гончарного промислу. У 1913 році в Опішному збудували і відкрили керамічну школу. Завідувачем цієї школи був призначений мій дідусь Лебіщак Юрій Іванович; інструктором по керамічному будівництву був призначений Сидоренко А.Я.; викладачем – Шумейко П.Д, що закінчив Миргородську керамічну школу. Якраз Лебіщак Ю.І., Сидоренко А.Я., Шумейко П.Д. відіграли значну роль у підготовці кадрів для керамічного виробництва в Опішному. Потім цей будинок використовував завод «Художній керамік».

    Цього літа в Опішному в рамках ІІІ Тижня Національного Гончарного Здвиження «Здвиг-2011» було відкрито СТІНУ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ, на якій розмістилися аж шість бронзових меморіальних дощок видатним постатям українського гончарства. Їх прикріплено на фасаді «Будинку Кричевського-Лебіщака» (Будівля колишнього Опішнянського гончарного показового пункту Полтавського губернського земства, збудована 1916 року за проектом видатного архітектора Василя Кричевського в стилі українського модерну), який упродовж багатьох років був осердям гончарного життя всесвітньо відомого містечка.
 Перші меморіальні дошки СТІНИ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ присвячено видатним діячам, які поклали частину свого життя на вівтар збереження і розвитку опішнянського гончарства і стали символами нашої держави. Серед них:

#phocagallerypiclens 158-phocagallerypiclenscode-EKSKURSII/15.06.11krichevski/1.jpg

#phocagallerypiclens 158-phocagallerypiclenscode-EKSKURSII/15.06.11krichevski/3.JPG

#phocagallerypiclens 158-phocagallerypiclenscode-EKSKURSII/15.06.11krichevski/4.JPG

#phocagallerypiclens 158-phocagallerypiclenscode-EKSKURSII/15.06.11krichevski/5.jpg

#phocagallerypiclens 158-phocagallerypiclenscode-EKSKURSII/15.06.11krichevski/7.jpg

#phocagallerypiclens 158-phocagallerypiclenscode-EKSKURSII/15.06.11krichevski/10.jpg

    Будівлю колишнього Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтавського губернського земства (1916) – архітектурну пам’ятку в стилі українського модерну – збудовано за проектом відомого українського архітектора Василя Кричевського (1873–1952) за діяльної участі інструктора гончарного виробництва, технолога-кераміста з Галичини Юрія Лебіщака (1873–1927).
    Упродовж 1925–1926 років у цьому будинку діяла Опішнянська керамічна промислова школа під керівництвом технолога-кераміста Івана Бойченка. 1929 року на базі гончарної школи було утворено першу в Опішному гончарну артіль «Художній керамік». Упродовж 1936–1941 років у цьому приміщенні функціонувала Опішнянська школа майстрів художньої кераміки. З 1963 року там діяв цех №1 Опішнянського заводу «Художній керамік». З 1986 року будівлю було передано Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному.
    Ремонт цієї визначної пам’ятки архітектури триває 25 років. Щойно розпочаті ремонтні роботи невдовзі припиняються за браком коштів, і так повторюється з дивовижною регулярністю 1993–1994, 2003–2004, 2007. Мріється, що красива й багата на історичні події будівля приверне увагу держави чи меценатів, набуде ошатного вигляду й почне приймати відвідувачів як виставковий центр і осередок гончарного життя не лише Опішного, а й Полтавщини та України загалом.