Стеблівська Наталія.

   Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному вітає одного з переможців ІІ Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни» — Тетяну Люту (Запоріжжя) — зі вступом до Національної спілки фотохудожників України.

  Творчих Вам ідей, пані Тетяно! Нових здобутків!

  Будемо раді бачити Ваші нові твори на ІІІ Національному  фотоконкурсі «Гончарні ВІЗІЇ країни»!

Конкурсні роботи Тетяни Лютої, представлені

 на ІІ Фотовиставці  «Гончарні ВІЗІЇ країни»

(Зліва направо): Мотрона Назарчук, заслужений майстер народної творчості України Олександра Селюченко, Тетяна Гриб. Опішне, Полтавщина. 1959. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.

   Кожен з нас по собі залишає слід. Особливо він помітний у людей мистецтва, адже їх робота є своєрідним посланням у вічність.

   Такий слід залишила і Мотрона Савівна Назарчук (09.11.1911 – 11.09.2008) – відома опішнянська малювальниця й гончарка, одна з найталановитіших майстринь опішнянської мальовки.

   Народилася мисткиня в селі Малі Будища, що поблизу Опішного, в багатодітній  родині робітників. 1927 року вступила до гончарної майстерні Опішнянської керамічної  кустарно-промислової школи (1927–1933), де вчилася гончарству під керівництвом Івана Гопкала, а також у Наталії Оначко й Марії Кришталь.

   Упродовж 1929–1967 років працювала в артілі «Художній керамік». Свої роботи оздоблювала  рослинними орнаментами барокового характеру. Експонувала свої вироби на вітчизняних та закордонних виставках, зокрема у Марселі (1957, 1958), Остенді (1960), Монреалі (1967), Бірмінгемі (1974). 

   У Національному архіві українського гончарства зберігаються унікальні матеріали Мотрони Назарчук. Серед них – посвідчення, листи, малюнки, персональні фото, нагороди, грамоти, аудіозаписи з розповідями про нелегке життя та творчість мисткині, зібрані під час керамологічних експедицій співробітників Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.  Вони є переконливим свідченням неабиякого таланту мисткині, яка своєю творчістю уславила Опішне.

Мотрона Назарчук (праворуч) та Параска Біляк малюють глиняні вироби, Іван Задорожний гончарює. Опішне, Полтавщина. Початок 1950-х років. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. 

Наталя Стеблівська,

завідувач Національного архіву

українського гончарства.

Опішненський Титан!

В моїм гончарстві –
І розрада, й святість,
Бо глина – хліб для гончаря.
Тримать в руках її – то радість,
І доки глина є –
То буду жить і я!

   Ці рядки про просту, скромну, великої душі людину, гончаря, заслуженого майстра народної творчості України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка – Василя Онуфрійовича Омеляненка. Життєвий і творчий шлях майстра дуже подібний до багатьох опішненських гончарів. З дитинства припало йому до душі гончарювання. Спочатку опановував техніку виготовлення глиняної іграшки, а з часом освоїв основні прийоми роботи за гончарним кругом. Василь Онуфрійович добре відчуває матеріал. Неодноразово був учасником республіканських, всесоюзних, міжнародних виставок. Твори майстра експонувалися в Болгарії, Великобританії, Японії, США, Канаді, Норвегії та інших країнах світу.
   У Національному архіві українського гончарства зберігається фонд цього талановитого мистця-кераміста. Він містить документи й матеріали особистого характеру, про службову й громадську діяльність, публікації в періодиці про його творчу діяльність.
   Запрошуємо в Національний архів українського гончарства детальніше ознайомитися з ними.

Яценко Оксана,
науковий співробітник НАУГ

Василь Омеляненко. Опішне, Полтавщина. 2010. Фото Тараса Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарств

«…Були великі гончарі
Колись у ріднокраї.
Пишався ними наш народ.
Народ їх пам’ятає…».
Петро Перебийніс   

Ці рядки про відому гончарку, заслуженого майстра народної творчості України Настю Савівну Білик-Пошивайло. З дитячих років розпочала вона займатися творчою роботою. Керамічного мистецтва навчалася в Трохима Назаровича Демченка. У 1957 році підвищувала кваліфікацію в Керамічній майстерні при Академії Архітектури УРСР. Творчою спеціальністю і покликом душі майстрині стала дитяча іграшка. Крім цього, працювала над тематичними композиціями за мотивами творів М.Гоголя, І.Котляревського, П.Мирного, Т.Шевченка, В.Короленка. Вона була учасницею багатьох виставок як в Україні, так і за її межами (Болгарії, Угорщині, Канаді, Югославії, Російській Федерації).
    Усім, кому пощастило особисто знати Настю Савівну, помічали дивовижну річ: її роботи були схожі на саму авторку, такі ж веселі, дотепні, кмітливі, оптимістичні. Так і жила творячи добро й красу, даючи людям надію на краще.