. Опубліковано в Поточні статті

Автор невідомий. Кахля. Глина, ангоби, полива, формування, ліплення, мальовка, 5х20,9х18,7 см. Глинськ, Сумщина. 1920-ті роки. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-6568/К-6195.
Фото Тараса Пошивайла
Автор невідомий. Кахля. Глина, ангоби, поливи, формування, ліплення, мальовка, 6,5х24,7х14,7 см. Косів, Івано-Франківщина. ІІ половина ХІХ століття. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-4098/К-3690.
 Фото Тараса Пошивайла

      Здавна окрасою й оберегом кожної української хати була піч.«Піч — наче мати рідна», «Піч у хаті — те саме, що вівтар у церкві»,— казали вдавнину.Тому до неї було трепетне ставлення, її завжди тримали в чистоті, намагалися прикрасити.

      Піч часто білили, оздоблювалидекоративноюмальовкою,обличковували кахлями – спеціальною глиняною плиткою із загнутими краями (румпа). Дозволити собі прикрасити піч кахлями могли тільки заможні господарі, оскільки замовлена робота була дорогою у виконанні. Такі печі для господині були дуже зручними в догляді (не потрібно білити, поновлювати малюнок): протер ганчіркою кахлі – і вони знову, як нові. Кахлі слугували не тільки декоративною оздобою, а й підвищували тепловіддачу печі, що економило господарям значну кількість палива.

      Перші кахлі  на території сучасної України з’явилися в другій половині ХІV століття, а з ХV – набули сучасної форми. У цей час і до початку ХVІ століття кахлі виготовляли теракотовими (не вкритими поливою). З другої половини ХVІ століття почали робити кахлі, вкриті різнокольоровими  поливами. Виготовленням виробів займалися гончарі-кахельники.

      Період найбільшого піднесення українського кахлярства припадає на  другу половину ХVІІІ–ХІХ століття.  У цей час утвердилися й провідні кахлярські регіони України: Чернігівщина, Полтавщина, Гуцульщина й Покуття.

      У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному представлено кахлі переважно другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Є вироби гончарів-кахельників Полтавщини, Сумщини, Чернігівщини, Тернопільщини, Чернівеччини, Львівщини, Івано-Франківщини. Серед них є теракотові й полив’яні, рельєфні й гладкі, декоровані геометричним і рослинним орнаментами, сюжетними мотивами.

      Поповнилася колекція кахель і завдяки збиральницькій діяльності керамолога Юрія Лащука. Він передав Музею-заповіднику колекцію фрагментів і кахель, зібраних в Івано-Франківщині.

      Запрошуємо всіх, хто цікавиться традиційною творчістю українського народу, його гончарною спадщиною загалом і кахлярством зокрема, до Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Ми маємо чим вас здивувати! {jcomments on}

Пилип Явдак. Кахля лицьова. Глина, ангоби, полива, формування, ліплення, мальовка, 6,3х20,8х16,3 см. Лазьки, Полтавщина. 1885. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-299/К-315.
Фото Тараса Пошивайла
Автор невідомий. Кахля лицьова. Глина, полива, формування, тиснення, ліплення, 4,6х20,5х20,6 см. Опішне, Полтавщина. 1915–1916. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-16061/К-15235.
Фото Тараса Пошивайла

 

Екскурсовод, здобувач Інституту керамології – 

відділення Інституту народознавства НАН України

Лариса Гавриш

free counters