. Опубліковано в Поточні статті

Леонід Сморж. Опішне, Полтавщина. 2004. Національний музей-заповідник українського гончарства. Національний архів українського гончарства.
Фото Олеся Пошивайла

   

 

Якщо Ви приїхали до Опішного подивитися на дивовижну сонцесяйну  кераміку, то, відвідавши всі визначні місця гончарської столиці, обов‘язково поверніть на схід, до Ворскли. Незабаром з Млинянської гори Ви побачите «маленьку Швейцарію» – село Міські Млини, що з незапам‘ятних часів виникло на перевозі  як передмістя Опішного, де багаті городяни тримали свої водяні млини та мали великі земельні угіддя. Колись тут стояв маєток банкіра й мецената Григорія Рубінштейна, храм Василія Великого, збудований у класичному козацькому стилі, та інші унікальних споруди, а нині розташувався Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа.

{jcomments on}   Якщо подумати, то не випадково земляк знаного в усьому світі майстра-гончаря Остапа Ночовника – вчений, поет і художник, спортсмен і мандрівник Леонід Сморж – зібрав одну з найбільших приватних колекцій опішнянської кераміки та доповнив її іншими творами мистецтва: вишиванками й рушниками, іконами, художніми полотнами, писанками, сопілками та дерев‘яними меблями. Закономірно, мабуть, і те, що свою збиральницьку діяльність він розпочав у віці Христа, на початку 1960-х років, після знайомства з відомим гончарним дуетом – Гаврилом та Явдохою Пошивайлами.
 
   Мандруючи далекими дорогами, Леонід Опанасович зрозумів, що кожен народ цікавий світові своїми неповторними звичаями, традиціями, ремеслами; своїми піснями, казками та переказами. І, повертаючись до порогу материнської хати в Міських Млинах, учений усе більше й більше переконувався, що ніде інде немає таких майстрів, як тут. Є інші, нехай пречудові, але таких немає.
   Спочатку «барині» й «будьонівці» Олександри Селюченко, «козаки» Василя Омеляненка, «солов‘ї», скульптурки та дитяча монетка родини Пошивайлів, глиняна іграшка Ганни Діденко, потім ужитковий посуд Гаврила й Миколи Пошивайлів, Григорія Тягуна та Івана Шияна, оздоблений неповторною мальовкою Поліни Сиси, Параски Біляк, Зінаїди Линник, Явдохи Пошивайло, Марії Бондаренко та інших і, нарешті, великі зооморфні скульптури Івана й В’ячеслава Біликів, Михайла Китриша, Василя Омеляненка, Василя Біляка почали перекочовувати з Опішного до київської квартири Леоніда Сморжа на Нивках. Поступово творів мистецтва ставало все більше й більше, колекція заповнювала собою ввесь вільний простір. Крім того, в ній почали з‘являтися ще й авторські роботи самого колекціонера.
    У заводському цеху гончарі мали вченого за свого, бо помічали неабиякий хист Леоніда Опанасовича, коли той брав до рук глину й ліпив. А ще він знаходив час поспілкуватися з кожним, допомагав вирішувати різні проблеми. З‘явилися статті Леоніда Сморжа про опішнянську кераміку в газеті «Правда», журналі «Народне мистецтво» та інших періодичних виданнях, де він висловлював думки про відкриття творчої лабораторії для майстрів на заводі «Художній керамік», гончарного училища для молоді і, нарешті, створення музею гончарства в Опішному. Одного разу я звернулась до нього із запитанням: «Чому Ви вирішили збирати  саме опішнянську кераміку?».  У відповідь почула: «На той час у мене було таке відчуття, що ця неповторна краса може зникнути з лиця землі, і її треба просто рятувати. Мабуть, розуміли це й майстри, тому більша частина робіт у колекції не куплена, а подарована мені авторами. Можливо, хтось вважає за доцільніше збирати якісь коштовності чи щось подібне, а для мене ці подарунки – дорогоцінні реліквії, або навіть добрі друзі, в оточенні яких я почуваю себе щасливим. Справжня колекція починається з любові, з любові до світу, до людей, до краси; з почуття естетичної насолоди».
    Леонід Сморж за півстоліття віднайшов 1505 унікальних експонатів, а 2009 року, незадовго до відходу у вічність, передав свою колекцію Національному музею-заповіднику українського гончарства. Переступивши поріг Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа, Ви побачите рідкісні фото з архіву вченого, дізнаєтесь про долю хлопчини, який у 15 років опинився на фронтах Великої Вітчизняної війни, а через кілька місяців уже заслужив свій перший бойовий орден; юнака, що, без серйозної спортивної підготовки виборов звання чемпіона України з гирьового спорту, пізніше, маючи освіту сім класів загальноосвітньої школи, спочатку став студентом Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а потім захистив кандидатську й докторську дисертації, написав вісім книг… Незвичайна доля незвичайної людини... Не менш цікава й колекція, яку зібрав Леонід Сморж. Серед творчих робіт його сучасників тут можна побачити гончарні вироби  початку ХХ століття. На денці однієї з ваз напис: «MADE in RUSSIA. 16/1». Відомо, що з 1900 року опішнянська кераміка на багатьох міжнародних виставках була візитною карткою Російської імперії, після того, як у Парижі творіння наших земляків були відзначені золотою медаллю. Можливо, ця ваза також готувалася для експонування чи продажу за кордоном. Ще один цікавий предмет того ж періоду – глечик міськомлинського кустаря, який є яскравим зразком посуду межі ХІХ–ХХ століть. 
Привертає увагу велика кількість живописних полотен, насамперед, роботи Леоніда Сморжа, адже він був ще й прекрасним художником-копіїстом. А довершені твори його друга Миколи Боровиковського з дарчими написами, картина «Весна» дружини колекціонера – Ірини – нагадували Леоніду Опанасовичу про певні періоди в його житті.
   Неймовірно, як у цьому невеличкому будиночку змогли вміститися всі вишиті рушники, сорочки, скатерті й підзори. Їх вистачило б на кілька великих експозиційних залів. Різні кольори, техніки, символи… Це не просто вишивка, це – тайнописання наших предків, закодовані послання своїм нащадкам.
   Мальовані православні ікони в експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа є свідками варварського знищення семи храмів Опішного. Вони повідають про те, як гончарі рятували їх від спалення, як ховали в скринях та на горищах. І, зупинившись у німій молитві перед чудотворним ликом Козельщанської Богородиці, Ви пошепки промовите: «Пробач, що люди не вберегли таку красу. Пробач!»  Саме тут, у цьому маленькому будинку до тебе приходить думка, що одним із найбільших гріхів на Землі є руйнація Краси, як і руйнація людської Душі. Вас не полишатиме дивне відчуття того, що Ви знаходитесь у Храмі… Храмі Краси й Гармонії, адже коли народжується Музей, з‘являється ще один Храм на Землі.

Інтер’єр Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 2010. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства. Фото Тараса Пошивайла 

Вікторія Зубань, 

завідувач Меморіального музею-садиби 

філософа й колекціонера опішнянської кераміки 

Леоніда Сморжа 

 

free counters